Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 23 февраля 2024
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26272829
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Введите страницу      

Начало 137 страницы

Вона показувала мені газету «Комуніст» і доказувала, що там написана правда.
На моє заперечення сказала, що вона мене вижене. Я відповів, що якщо мене запрошують, то мене ніхто, ніколи не виганяв я іду сам, піднявся і пішов з подвір`я. Тепер вона бігла за мною вибачалася за сказане і просила повернутися.
Пояснювала, що газета  «Комуніст» то випадковий у неї примірник. Думала, що я сліпий і не бачив, що у неї ціла  кіпа цих газет.
Ще намагалася доказати, що при тому режимові вона безкоштовно змогла вивчитися і стати вчителькою. На що я сказав, що якби вона не мала розуму, то не вивчилася б і тоді. Дівчата мабуть забули чи не знали, що якби більшовики не пограбували їхнього діда Петра Гасенко то не гнула б, задарма, їх мама спину на колгоспних фермах. А того що мав дід вистачило б для всього роду. І тепер не треба б було бути прислужниками у тої партії і того режиму який пограбував ввесь рід.
Я запитав її так як і Світлану, а чи знає вона всю правду про батька Саву. Вона відповіла, що батько пішов на війну і не повернувся.
Я розповів їй, що моя мама його переховувала і що вбили його з благословіння комуністів. Сказала, що про все чує вперше, але назвала прізвище хто вбив їх батька.
Я нагадав їй, що вона з мамою Тонею їздила в Звенігородку до пам’ятника де викарбуване ім.`я її батька. Вона відповіла, що це не так.
Але розмова перейшла на іншу тему і що Валя мала на увазі не договорили.
Там Володя Лиходід багато розказував за родича Віктора Хілько, який часто сидить в в’язниці. Родичі говорять йому щоб не приходив до них,а він іде. Валентина мовчала.
А я забув, пізніше мені нагадала про це Марія Лінченко, що і її син сидів в в’язниці в селі Біленькому під м.Запоріжжям і Валя приїздила до нього на побачення. Можливо через це вона і ставиться не критично до таких осіб, хоч вони і в уряді.
З розповіді його мами, Володя Лиходід пригадав чому дід Петро Оксентійович Гасенко і бабушка Лукер`я Іванівна поховані в одній могилі.
Вони обоє померли в радянський голодомор. Петро Оксентійович помер в1932 році, а бабушка Лукер`я Іванівна померла в 1933 році.
Виснажені люди не могли викопати яму для домовини бабушки, тому підрили вже порушену землю на могилі діда Петра і поховали туди бабушку Лукерю.
Володя ще пригадував розповіді його мами, що Петро Оксентійович ходив пішки з Тарасівки за 15 кілометрів (та частина де вони жили, то була Решетилівка) в Пологи сторожувати в церкву. А також що дід Петро в голодовку ходив в Бердянськ і приносив тюльку
.
Тьотя Тоня Матяш, мати дівчат, працювала в колгоспі дояркою. Як казали в селі на постійній роботі. За роботу мала державні нагороди, не гроші і продукти для дітей, а побрякушки, які вручав їй  М.І.Калінін, Всесоюзний староста.
Обидві дівчата Света і Валя пригадували, як їх родина бідувала в післявоєнні роки комуністичного режиму. І хоч до тітки Ольки Сиваш, по прямій було кілометрів 12, вони з задоволенням пішки ішли до нас, тепер згадують, бо там можна було поїсти.
Я пригадав, що дійсно вони часто приходили до нас, особливо частим гостем у нас був їх брат Сава Матяш і я завжди був радий йому. Ми з ним були майже ровесники. Інколи і я ходив до них пішки в гості.
Тепер в ці поїздки мені хотілося зустрітися з Савою. Пригадати далеке наше дитинство, наші зустрічі. Але він переїхав жити до дочки Валентини в Донецьку область.
Я зробив у Валі фото і ми зібралися їхати додому до Володі.
В кінці нашого перебування в Валі, вона в продовження її роботи по агітації за комуністичний «рай» сказала: «я теж маю іншу думку». Я зрозумів, тобто таку як і ми.

Конец 137 страницы

Введите страницу      

Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с. Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в России и всем, кто его знал, со словами благодарности.