Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 15 августа 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 107 страницы

Сиваша Івана Петровича поховали окремо від його батьків і дружини, Обіход Павло Іванович сам лежить в землі села Остриківка, Токмацького району, його дружина Обіход (Сиваш) Марія Іванівна похована в місті Мелітополі, Запорізької області. Сиваша Миколу Івановича поховали в селі Холодна Балка під Одесою.
Сиваш Григорій Федорович і тітка Бикова (Сиваш) Віра Петрівна лежать в землі Роздольного, Донецької області. Кривоніг (Сиваш) Ганну Петрівну з Горлівки перевезли в Роздольне, Павленко (Сиваш) Марія Петрівна похована в Маріуполі.
Химка Федорівна (Сиваш) і Сава Данилович Дяченко поховані в с.Басань
Та і хто ще живий будуть поховані далеко від свого родинного гнізда від свого Запорізького козацького роду.
Пройде час і в місцях їх поховання не лишиться рідних, родичів тих кого ми пам'ятаємо і відвідуємо, поправляємо їх могилки. І ці могилки, якщо їх не відмітити каменем або іншим міцним матеріалом, можуть перетворитися на горбочки яких дуже багато як і на цвинтарях в Тарасівці, та і не тільки. Коли я допомагав носити мамі пісок для могилок, то мама завжди нагадували не ставай ногами на горбочки бо в них лежать поховані люди. І дійсно в яких то їз тих могилок лежать і наші рідні раніших часів, але із за гоніння попередніх режимів, так склалося, що ми їх тепер не знаємо і не пам'ятаємо які із тих горбочків то наші родичі. Я тепер уже забув які із тих горбочків могилки моїх братів Гриші і Проні і моєї тітки Лукері, по мамі, хоч і бачив коли мама їх всі поправляли і обсипали пісочком.
На нашому цвинтарі в Тарасівці, в старій його частині, тільки на окремих могилках є залишки металевих і камінних хрестів хоч їх давно ніхто не доглядає і ніхто не знає хто в них лежить. Як зараз в Україні не хничуть і нерозповідають як тяжко жити, але на всіх могилах кого ховали в останні роки, вже Незалежної України, на всіх могилах стоять пам'ятники.
В ці дні знову згадували те що залишив по собі покійний.
Але більше пригадувалося прикрого.
Знову більше Марія згадувала добре про батьків Сивашів і Дубинських. Марія пригадує, що коли вона хотіла розлучитися з Миколою, то в Запоріжжя приїхали мама Ольга і коли прийшли до них додому, то мама намагалися стати перед нею на коліна і просили її не розлучатися з ним. Казали, що він ніколи нікого більше не знайде.
І дійсно було так, з ким він не знайомився, але до кінця життя залишився один. Під кінець життя Микола усвідомив хибність своїх дій і сказав Марії, що серйозних підстав для їх розлучення не було.
Вона пригадує, що в них не було холодильника і вся їжа, що Марія готувала, прокисала. А купити його, при соціалізмі, було складно.
В один із приїздів в Запоріжжя мама пообіцяли Марії допомогти купити холодильник. Миколі нічого не сказали, поїхали додому.
З батьком попросили дядю Григорія Федоровича Сиваша купити в Донецьку холодильник і переслати в Запоріжжя.
Ніби несподівано в Запоріжжя приїхав наш батько Іван Петрович і мов би нічого не трапилося каже Миколі, що треба їм купити холодильник, а коли Микола почав говорити, що його в радянські часи неможливо купити, батько запропонував поїхати на станцію і звідти привезли холодильник "Ярна".

Конец текста 107 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.