Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 25 сентября 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 121 страницы

Вони обоє померли в радянський голодомор. Петро Оксентійович помер в1932 році, а бабушка Лукер`я Іванівна померла в 1933 році.
Виснажені люди не могли викопати яму для домовини бабушки, тому підрили вже порушену землю на могилі діда Петра і поховали туди бабушку Лукерю.
Володя ще пригадував розповіді його мами, що Петро Оксентійович ходив пішки з Тарасівки за 15 кілометрів (та частина де вони жили, то була Решетилівка) в Пологи сторожувати в церкву. А також що дід Петро в голодовку ходив в Бердянськ і приносив тюльку.
Тьотя Тоня Матяш, мати дівчат, працювала в колгоспі дояркою. Як казали в селі на постійній роботі. За роботу мала державні нагороди, не гроші і продукти для дітей, а побрякушки, які вручав їй і М.І.Калінін, Всесоюзний староста.
Обидві дівчата Света і Валя пригадували, як їх родина бідувала в післявоєнні роки комуністичного режиму. І хоч до тітки Ольки Сиваш, по прямій було кілометрів 12, вони з задоволенням пішки ішли до нас, тепер згадують, бо там можна було поїсти.
Я пригадав, що дійсно вони часто приходили до нас, особливо частим гостем у нас був їх брат Сава Матяш і я завжди був радий йому. Ми з ним були майже ровесники. Інколи і я ходив до них пішки в гості.
Тепер в ці поїздки мені хотілося зустрітися з Савою. Пригадати далеке наше дитинство, наші зустрічі. Але він переїхав жити до дочки Валентини в Донецьку область.
Я зробив у Валі фото і ми зібралися їхати додому до Володі.
В кінці нашого перебування в Валі, вона в продовження її роботи по агітації за комуністичний "рай" сказала: "я теж маю іншу думку". Я зрозумів, тобто таку як і ми.
Я перебирав в пам`яті ті тяжкі післявоєнні роки. Згадував багато сільських сімей нашого села. Згадував родини багатьох родичів. В тому числі родини тіток Ганни Долі, Тоні Матяш, Ганни Кривоніг, які мали багато дітей і ростили їх самі бо чоловіки не повернулися з війни. І як тяжко їм не було, але їхні діти ні одне не пішли по хибному злочинному шляху. Мабуть не останне місце відігравало і те що дорослі люди того періоду ще шанували релігію і Божі заповіді передавали дітям.
А пізніші покоління хто виховувався в піонерах, комсомолі, на атеїзмі і жили вже в достатках, але мали вже іншу мораль, дехто з них пішов на порушення законів.
Мабуть ще не всі люди усвідомлюють, що необхідно вболівати за свою державу і в її керівництво приводити своїх людей за національністю і відданістю своєму народові і державі, а не запроданців сусідньої держави і тих хто плутає державну кишеню і свою. А так же не бути в цих крадіїв шістками.
Часто можна побачити, що молоді хлопчики і дівчата на вулицях міст, особливо в перередвиборні періоди, розмахують чужими прапорами і антидержавними лозунгами за ту плату яку їм заплатять за день. А вони не думають яку шкоду наносять державі і своєму народу, значить і собі.
Люди старшого віку і пенсіонери продають свої голоси за кілограм гречки і цукру.
Які їм роздають ніби безкоштовно. Але ці люди не думають наперед про те, що коли ці покупці дорвуться до владних структур, то стягнуть з тих же людей в 10 чи 100 разів більші суми ніж вони потратили на пайки для них.

Конец текста 121 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.