Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 25 сентября 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 130 страницы

Сміливо і чесно я поступав завжди кого б це не стосувалося.
В родині нас вчили щоб до батьків і людей старшого віку, при зверненні до них, зверталися ми на Ви і першими віталися з всіма односельцями.
В 1941 році мама зібрали нас всіх і сфотографували. Копію фото додаю. Жилося в ті роки мамі з 4ма дітьми нелегко, як і всім людям в Україні. Коли прийшли німці, вони нас потіснили з кімнат і зайняли їх. Ми жили в кухні і кладовці.
Згодом сестру Марію забрали в Німеччину.
Мама розказували, що німці були різні і по різному відносилися до нашого населення. В людей німці забирали худобу. До нас прийшов поляк. Ногою відбив двері в конюшню і забрав корову. Мама дуже плакали бо знали, що нічим буде годувати дітей, сім`ю. Один із німців, мама казали що він чимось хворів бо ввесь час підкашлював, наздогнав поляка, накинувся на нього, відібрав корову і повернув її мамі.
Після закінчення війни батько поїхав на Кубань.
Мама казали, що він хотів щоб ми переїхали туди жити.
Влітку 1945 року мама взяли мене і поїхали на Кубань. Їхали через Ростов. Там в той час було дуже багато злодіїв. Я там знайшов гаманець. Це розказували мама. Я з того періоду пам'ятаю дуже мало.
На Кубані батько жив у якоїсь жінки. В неї був син. Ходив він на милицях. Пішли ми з ним на річку Терек. Я впав в воду і вода несла мене на глибину. Річка була дуже бурхлива. Хлопчик подавав мені кінець милиці, щоб я вхопився за неї і трапилася якась випадковість, що я врятувався.
З батьком ми повернулися додому в Тарасівку. Жилося складно. Батьки постійно були на роботі зранку до вечора. Дома ми їх майже не бачили. Працювали в колгоспі за (палички) трудодні. Щоб легше було нас прогодувати, Надю відправляли в колгоспний садок, але вона, чомусь дуже не хотіла туди іти.
В 1947 році нам було дуже тяжко. Був черговий радянський голод і ми не могли дочекатися весни. Щоб почало що-небудь рости і можна було поїсти.
Ранньої весни раділи кропиві, лободі, грицикам. З лободи мама пекли нам коржики (млинці) і ми були раді тій їжі. Рвали її всюди де тільки бачили. Бо не ми одні були голодні.
В 1948 році я пішов в перший клас Решетилівської початкової школи. Школа була на віддалі 1 кілометр (км) від дому. Класи були переповнені. Віковий ценз у класі був різний. Бо почали ходити до школи всі діти хто не міг ходити із-за війни.
Перша вчителька була Турчин Віра Іванівна. Тоді, нам здавалося, дуже сердита. Якщо щось зробиш не так, то одержиш лінійкою по руках, а то і по голові. Вчитися мені було не важко. Батькам дивитися і допомагати в навчанні не було коли. Могли хіба запитати, як справи, хоч батько розумівся в арифметиці добре. Він мав освіту 4 класи і це тоді вважалося багато. Він навіть вчив зовсім неписьменних в лікнепі (ліквідація неписьменності). Тільки не пам'ятаю в які це роки було після перевороту в Росії.
Мама мали освіту 2 класи.
Після закінчення Решетилівської початкової школи, я пішов в Тарасівську семирічну школу і туди я передав документи на яких було написано,що я закінчив Решетилівську початкову школу.
Від нас до школи була віддаль 2,5 км. Ходили в школу пішки.

Конец текста 130 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.