Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 6 августа 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 141 страницы

Вітя, твої листи підштовхують мене згадувати все життя. З одного боку приємно все згадувати, а з іншого тяжко на душі. Тому, що було і добре, але було і багато гіркого в житті всього нашого роду і його не викинеш з пам`яті, з спогадів.
Я тільки тепер зрозумів.
Інколи я бачив стан моєї мами, про щось говоримо і раптом бачив, що її думки кудись пішли далеко. Було питаю, мамо про що Ви думаєте.
Відповідали, та так, то я про своє. Тепер я зрозумів, що при випадках вони згадували про свою родину, батьків, рідних, їх і своє минуле.
Після прочитаного в твоїй книжці "Оглянись", згадав розмову моєї мами з тіткою Химкою Дяченко. Вони по жіночому говорили і про Вашу родину, Вашу сім`ю. Твою маму і дядю Гришу. Я не підслуховував їхні розмови, бо мама нас змалку відучали, щоб ми не підслуховували розмови дорослих. Я випадково міг почути тільки окремі речення.
А тепер я все почуте тоді складаю з тим прочитаним.
Пам'ятаю, як вони говорили, що після закінчення тобою навчання в інституті, що ти ніби то не міг влаштуватися на роботу в Україні. Говорили між собою, що можеш ти працювати на цегельні (кирпичном заводе), але роботи немає. Говорили за роботу в Богдановичах.
Чув ті зміни в їх розмовах, як мінялося там твоє життя.
Вже немає з них нікого, ні твоїх, ні моїх батьків, ні дяді Сави, ні тьоті Химки. Все пішло з ними в небуття. Тому важливо зафіксувати хоч те, що ми пам'ятаємо.
Згадую і за всіх Дяченок.
І Петра, коли він хворів.
За Васю, коли трагічно загинув. Яка то була трагедія. Він побудував собі хату в Запоріжжі на масиві Зелений Яр. Вже там жив. Пішов чи то відкривати газовий кран під дахом хати. Поставив табуретку, став на неї, а вона не встояла під ним. Він впав і вдарився головою об забетоновану доріжку і так життя обірвалося.
Я згадую, як я на весняні канікули (рік не пам'ятаю) їздив до моєї сестри Марії. Потім вона мене з с. Роботіно пішки відправила з їхнім вчителем в Оріхів, щоб він там мене посадив на поїзд і щоб комусь доручив приглянути за мною. На станції я сказав, що впізнав хлопців з нашого села і я поїхав з ними додому.
Від залізничної станції Челюскін треба було іти пішки 8 км. по бездоріжжю. Дороги були розмиті. Іти було дуже важко, тим більше, що настала ніч. Хлопці мене не залишали, хоч могли іти скоріше. Раптом нас наздогнала інша компанія. Хтось в темноті говоре, пішли швидше хлопці. А вони відповіли та з нами хлопець і ми не можемо його лишити. Питають, а хто то. Та Ваня Сивашів з Тарасівки. І раптом з тієї компанії інший говоре, та це ж мій брат. З`ясувалося, що то був Вася Дяченко. Він далі допомагав мені іти і навіть ніс на собі. Поки дійшли до села Басань, а там уже я пішов додому сам.
Багато інших, здається дрібниць, згадую. І стан душі буває різним. Інколи дечому радієш, а інколи стає тяжко, що все залишилося в минулому і нічого змінити не можна.
Часто згадую Миколу Дяченко. Ми з ним були майже одного віку. Були дружні між собою. Часто зустрічалися. Він жалівся на свою матір, тітку Химку. Говорив, що твоя мати добріша відносно тебе.
Можливо це йому тоді так здавалося.

Конец текста 141 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.