Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 18 февраля 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272829
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 45 страницы

(Коли батько повернувся з війни, то привіз додому типа наган. Батько десь його ховав, а тепер написали, що ця зброя ніби то в мене).
В цей час в Тарасівці була сестра Надя і чула про ці їх задуми.
Коли поверталася в Софію, заїхала до мене в Київ і сказала мені, що Микола з батьком щось пишуть на мене відносно зброї.
Я упереджено з цим питанням звернувся в КГБ України.
Вони провели опрацювання моєї заяви і відповіли мені, що провели перевірку і зброї не виявлено.
Коли Микола привіз свою заяву і передав в органи, я вже мав вищезгадану відповідь. По його заяві мене викликали за місцем проживання в КГБ Мінського району.
Розпитували про різне, а потім запитали чи не конфліктую я з ким то.
Я коротко розказав про складну ситуацію на роботі, а також з батьком і братом.
Мені дали чистий аркуш паперу і сказали, напишіть все, що розказали з наголосом на рідних.
Після цього задум Миколи з батьком посадити мене, по їхньому доносу, лопнув.
Я зовсім перестав спілкуватися з ними листами і повідомлення Миколи для "Сивашської Одісеї", що я їздив виганяти Юрчак з батькової хати, брехня. Це підтверджує те, що він продовжує розповсюджувати брехню на мене.
По перше не всі підлості його тоді я знав. З ним не зустрічався і, зрозуміло, такого йому не говорив.
Їздив, тоді ще, на могилу мами і заодно хотів провідати батька.
То була одна із останніх поїздок на батьківщину і до батька.
Правда, тоді він не відкрив мені двері і я його так більше в житті і не побачив.
Я пішов до Івана Митрофановича Долі, це було в той день коли було здається весілля в подвір`ї Назаренка Антона, і кажу йому, що батька немає дома. Іван каже ні дядько повинен бути дома, ходім зараз розбудимо його.
Брат, Іван Митрофанович Доля стукав в вікно, гукав і казав дядьку до вас приїхав син Іван з Києва, Іван підводив мене до вікна, щоб з хати мене побачили, але він з "жінкою" не впустив в хату ні мене ні Долю. Ховалися в темній кімнаті за шторами.
Обережно виглядали з за штор. Потім світло загорілося в сараї, можливо, батько ходив за тим клятим наганом.
Я попрощався з Іваном Митрофановичем і вночі поїхав в сусіднє село Басань провідати Саву Даниловича Дяченко і в нього заночував.
Маючи обмежений час, від нього вранці поїхав в Київ.
Я був найменший в сім`ї. За моє трудолюбство і повагу до батьків, був найлюбимішим в батьків.
Я завжди працював не покладаючи рук, коли ще був дома, а потім і коли приїздив в гості до батьків. Коли я приїздив додому, то мама було говорять, лиши роботу, іди зустрінся з друзями.
Я завжди захищав батьків від нападків Миколи, ще тоді коли була жива мама. Коли не приїду додому, мама жаліється на Миколу.
Говорили, мало що нічого не хоче допомагати їм, то ще коли приїде до них, доймає їх різними придирками, приниженнями, образами, вимагав віддати йому частину городу.
Приїде до батьків і замість допомоги їм починає ремонтувати свій автомобіль в польових умовах, і сваритися з батьками.
Особливо допікав маму за віру в бога.
До стор.320. Коли батько повернувся з війни, то привіз два велосипеди, жіночий і чоловічий. Хоч вони були дуже старенькі, але нам вони дуже допомагали в господарстві. Їх використовували, як за прямим призначенням так і для перевезення різних вантажів в мішках.

Конец текста 45 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.