Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 11 августа 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 64 страницы

Коли гості розходилися, мої батьки останніми проводили Дяченок. Мама ішли проводити тітку Химку і ще продовжували обговорювати різні теми, які не обговорили за цілий день. Дядю Саву проводив батько. Вони говорили менше, але починали голосно і вдало співати, особливо вмів і любив співати дядя Сава. Інколи до них приєднувався мій двоюрідний брат по мамі, Доля Іван Митрофанович. Він теж любив співати.
Тітка Химка ніколи не верталася, щоб, як теперішні жінки, забрати "п'яного" Савку додому, бо мов би він не второпає куди іти.
То були родинні свята і тверезі люди так відмічали його.
Тішилися своїм зустрічам всього роду і близьких, раділи спілкуванню.
В післявоєнні роки 1945 року батько і дорослі чоловіки голилися "опасними" бритвами.
Згадую, коли бачу дядю Саву Даниловича Дяченка він завжди гарно поголений, але під носом завжди залишалися декілька не зрізаних волосин, бо не підводив бритву близько до носа, щоб не порізатися.
Співати, в ті часи, любили не тільки на святах, а і по дорозі на роботу чи з роботи.
Я ріс коли уже були колгоспи. Люди зранку спішили на колгоспну роботу, а вечером поверталися додому. Поля були і далеко від дому. Раніше завжди на роботу ходили пішки. Пізніше везли возами, чи в причіпах тракторів, а в останній час вантажними автомобілями.
Бо колгоспних волів і коней поїли.
Здавалося жінки і дівчата натомлені роботою, але по них цього не скажеш. Вони дружно, весело і злагоджено співали.
Цей спів луною котився по всьому селі.
Коли з`явилося радіо, телебачення люди ніби поніміли, поглухли. Тепер можна було чути тільки п'яні голоси, яких почало зявлятися більше.
Ось на тих святах все розказувалося, все чого ми не зуміли запам'ятати, записати, зафіксувати про нашу історію, про наш родовід.
На фото 96 "Одісеї" не онкологические (ракові) ендопротези, а треба читати ортопедичні протези.
Під час навчання в інституті, на тренуванні в 1961 році я одержав травму колінка. Воно мене турбувало, але я боявся операції, бо більше тоді їх робили невдало і після такої операції, могли замкнути колінний суглоб.
До 1982 року, хвороба настільки ускладнилася, що я наважився на операцію на колінку. В лікарні на Подолі зробили операцію невдало.
Більше того, знайомі бувшої дружини з якими вона домовлялася про наркоз, анестезіологи із-за неякісного чи невірного наркозу спричинили, що у мене приключився персистируючий гепатит печінки, від наркозу, який дає знати ввесь час і тепер.
Тоді я був сім місяців з милицями
Це ускладнення хвороби печінки відразу привело до розростання кісткових нашарувань в суглобі колінка. І тепер в 2006 році лікарі ставлять питання щоб я погодився на чергову третю операцію для заміни оперованого суглоба на ортопедичний (штучний) суглоб і поставили мене в міністерстві охорони здоровя на чергу на суглоб.
Повторно робив операцію в 1983 році професор Скляренко. І ось там я почув прізвище, тоді відомого, ортопеда травматолога в Москві Сиваша.
У мене була думка, а якщо поїхати до нього на лікування, але вирішив, що це нереально. І аж тепер з`ясував, що той світило, мабуть, хоч і дуже далекий, а наш родич.

Конец текста 64 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.