Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 13 августа 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 82 страницы

Згадав і про те, як зневажливо, дома говорив брат Микола, за замучений вигляд тітки Ганни. Він, в присутності мами, за вигляд тітки на фото, яке висіло в рамці в кімнаті, називав її непристойними словами. Підбурював родину, що мама допомагає родині тітки. Мама від цього дуже нервували, переживали, намагалися брата вгамувати і направити на достойне ставлення до родичів.
Але цей негатив залишився в нього на все життя.
Потім він подібно це переніс на стосунки з дружиною і до своїх батьків, сестер і до мене.
Характер у Миколи був садиський, який він проявляв на рідних і близьких. Можливо це є наслідок голодомору в Україні 1933 року.
Бо у чоловіків і жінок від голодомору було підірване здоров`я і порушена психіка і до 1934 року,його народження, цей кошмар ще не пройшов.
Аналогом є ситуація після аварії на атомній електростанції в Чорнобілі в 1986 році.
Після аварії жінки набагато частіше стали народжувати дітей з фізичними і психічними вадами.
Я знову повертався до старих фото. З екрану комп'ютера, збільшені в багато разів, дивилися на мене мої рідні, знайомі і це знову завдавало мені нового болю.
На фото, тепер, я не всіх однокласників пам'ятав прізвища і імена, бо пройшло майже 50 і більше років.
Багатьох із них я не знав подальшої долі.
Я згадував всіх хто пішов в інший світ. Батьків, рідних і думав, що вони прожили життя, але так і не побачили нормального життя.
Після перевороту 1917 року жили серед терору, голодоморів і війн.
Потім в тім колгоспнім рабстві і каторжній державі, в якій не можна було сказати, що людей принижують, або сказати те, що людина думає і якщо її думка не співпадала з діями держави.
Кожного оточували сексоти і завтра тебе закладуть органам. Відправили на каторгу мого батька, що відмовив дати на колгоспні збори власні стільці.
Я був в відрядженні і в вихідний виїхав автобусом на край міста.
На околиці Хабаровська я бачив, які території займали ті табори.
Тільки ряди колючого дроту були полосою шириною 30-50 метрів, а в середині огорожі незліченно бараків. Охороняли їх не тільки на вишках, а і за кілометри від табору на міських автобусних зупинках сиділи автоматники.
В 2006 році ішла радіопередача про вступ Болгарії в НАТО і в Євросоюз.
І я згадав, коли приїздив в Україну, в Тарасівку, чоловік Наді, Володя Стамболійский. З ним багато хто, в тому числі і я, говорили на різні теми життя болгар, країни, стосунки з нами і інші питання.
Він завжди уважно вислуховував, зважено і розумно відповідав.
Вів спокійні дискусії.
І ось в 2004 році, в Софії, я познайомився з їх зятем Іваном Корчевим. Розмову з ним вести було важко.
Склалося враження, що він говорив тільки своє і для себе. Співрозмовника не слухав. А якщо і слухав, то продовжував розмову на свою попередню тему. І я подумав, які це різні люди.
І запитував себе, що їх з`єднало в сім`ю?
Тим більше, що Надя жалілася на дуже складні стосунки з ним.
З слів мами, Сиваш Ольги Петрівни, мені Сивашу Івану Івановичу, було два тижні, коли забрали батька, Сиваша Івана Петровича, на другу світову війну.

Конец текста 82 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.