Нервово це дуже вплинуло на маму і в неї зникло молоко.
Мене не було чим годувати. В той час в селі було багато таких малюків як я.
Сестра Марія брала мене на руки і ходила по селу до інших жінок, щоб покормили мене. Так я вижив до часу, коли вже хоч щось міг їсти, крім материнського молока.
Сестру Марію в селі називали моєю мамою, бо вона дуже турбувалася за мене і фактично виходила мене.
Пізніше німці сестру вивезли в Німеччину, на примусові роботи.
Як батько пішов на війну, мама проста сільська жінка, вихована в інтелігентній сім`ї, можливо передбачила, що будуть життєві складнощі під час війни, вирішила всіх нас сфотографувати і залишити пам'ять на довгі роки про ті тяжкі дні.
З розповіді мами: навпроти нашого подвір`я, через дорогу, жив мамин двоюрідний брат Гасенко Михайло з дружиною Марією.
Дядя Михайло дуже любив мене та балував.
Я завжди був бажаним на їхньому подвір`ї.
Якщо я сам не йшов до них, то дядя виходив на своє подвір`я і гукав мене через дорогу.
Я відразу біг до них. Дядя сідав за стіл і садив мене на коліна.
Тітка Марія завжди кормила і мене чимось смачненьким.
З часом змінювалася ситуація на фронті. Фронт наближався до України. При німцях дядю в селі обрали старостою села.
В селі він нікому нічого поганого не заподіяв, навпаки, попереджав тих людей проти кого намічали німці репресивні заходи.
У цих людей був час, щоб втекти з села.
Але була тривога у тітки Марії і у дяді перед приходом Червоної Армії. Перед тим як піти з села, зібралася родина в черговий раз і сільський фотограф Камінський Григорій зробив черговий фотознімок.
Дядя Михайло з дружиною пішов з України разом з німцями.
В дорозі тітка Марія, від нервового напруження, захворіла і померла. Дядя дуже тяжко переживав цю втрату.
Зник страх за власне життя і він повернувся в село. Коли фронт перейшов село і пішов на захід, влада почала розбиратися з тими хто працював в селі при німцях.
В селі дуже багато людей пішло на захист дяді.
Серед таких були і сім`ї комуністів, чиї чоловіки відступили з радянською армією, а дядя допоміг цим сім`ям уникнути кари від німців.
Влада врахувала це. І його не судили. Але з села він виїхав. Працював, в податковій інспекції, до кінця життя.
Загинув трагічно. Під час дощу з велосипедом ішов вздовж залізничної колії і не почув, що ззаду наближався потяг, який його зачіпив.
Коли я був ще малим і підлітком та і пізніше, мама багато нам розказували інформації, як з своєї родини Гасенків так і з родини Сивашів. Вони багато чого пам'ятали. Це приклад, що вони хоч і мали освіту 2 класи, але були розумною жінкою.
Де хто, з моїх товаришів, заздрив мені ,казали у тебе особлива мама не така як у нас, вона завжди до тебе відноситься добре.
Інколи мама говорили з нами (дітьми) про щось, що зачіпало їх минуле, батьків, рідню, пережите минуле. Раптом на якусь мить думки її кудись відходили, були не з нами, і мама ставали задумливою. На лиці з`являвся сум. Я запитував, мамо про що Ви думаєте.
Вони відповідали, та так то я про своє.
Той стан мами я зрозумів тільки тепер, коли сам прожив більшу частину життя. На життєвому шляху бачив багато і доброго і злого, як від чужих людей так і від рідних.