Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 15 августа 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 162 страницы

Згадували діти, як вони переїздили з одного села в інше, бо батьків ввесь час переводили в відсталі школи, щоб своєю працею вони піднімали школи в кращі. Бо батьки не могли відмовити владі від переїзду в інші села. А коли чоловік Марії Іванівної, навіть якось коливався, в переїзді, то в районо залякували, що відберуть партквиток, а це, зрозуміло, позбавлення тим режимом, майбутнього не тільки батька, а і родини.
Діти говорили про Марію Іванівну і автоматично переходили на моїх батьків. Згадували, що всі канікули вони проводили в діда Івана і баби Ольги. Тепер вони згадували, як добре їм було там. Виходить, що сім`я їхня переїздила з місця на місце і то були тимчасові житло, а проживання в Тарасівці хоч і тимчасово, але згадують і хату і ту місцевість і моїх батьків, як щось постійне, добре і тепле.
Я разом з ними згадував, як Марія Іванівна почала працювати в школі
с. Роботіно, Токмацького району. В селі Роботіно сестра вийшла заміж за Обіход Павла Івановича. Він був теж приїжджий і працював вчителем математики. З дитинства він мав фізичну ваду, одна нога в нього була коротша. Але мої батьки на це не звертали уваги, бо в післявоєнні часи дівчата не перебирали жинехів і виходили заміж за хлопців які були.
Але мама не сприймали зятя через його скритність і двозначність в стосунках з батьками. Подібне передалося і декому з їх дітей.
Особливо дочці Тамарі. Мама розповідали як вони послали Тамару в наш садок нарвати вишень собі додому і мамі. Але вони обтрусили вишні з дерев, потоптали їх ногами і луками втекли від діда і баби.
В село Роботіно я приїздив спочатку з кимось з батьків, а потім і сам їздив велосипедом за 25 кілометрів. Один раз, навіть, ходив пішки. Пригадую їхню стару школу і недалеко стояли стіни розбитої і згорілої в війну дуже гарної і великої школи. Потім Павло Іванович, як директор школи, очолив відбудову цієї школи. І дійсно вона стала великою і гарною. Це була окраса в с.`Роботіно.
Після цього їх перекидали в інші села де треба було або піднімати рівень навчання в школі або добудовувати щось.
Я згадував свої поїздки в Роботіно і одну, як ми з батьком поїхали велосипедом, це було весною. Були ми там день чи два. Поверталися додому. Батько керував велосипедом, я сидів спереді на рамі. Вже було близько до дому. Ми їхали в невеличку балочку, що за колгоспним садом, а потім треба виїхати з неї на невелике підвищення. І щоб не вставати з велосипеда, батько не став пригальмовувати, а ще розганяв щоб вискочити на гору і сталося неприємне. Внизу, при зміні їзди з верху на гору відломилося переднє колесо. Більше я нічого не пам'ятав.
Я прийшов до свідомості, коли возом привезли нас додому. В мене був обідраний один бік обличчя і забитий землею. Тоді вже я бачив, що мене повезли в лікарню. Все обійшлося.
В моїй пам`яті перелистуються всі села де довелося жити Марії Іванівні з сім`єю. Бо скрізь бували мої батьки і я теж всюди бував у них. Став дорослішим, у нас з`явився мотоцикол ИЖ-56. І навіть, коли я поїхав вчитися в інститут і коли приїздив додому, то знаходив час поїхати провідати Обіходів, де б вони не жили.

Конец текста 162 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.