Потім з листів Віті зрозумів, що Федя не все поділяє з того, що готувалося до друку.
Мені повідомляли, що Федя намагається написати все окремо по своєму.
Я не бачив того рукопису, який готувався і енергійно використовував час для нових і нових пошуків для родоводу.
ізніше я зробив висновок, що ті пошуки, які мені давалися з трудом, при перегляді оригіналів, мікрофільмів, дали більший результат ніж перегляд друкованих і осучаснених матеріалів, в яких я майже нічого цінного, для родоводу, не знайшов.
Хіба що більше прочитав чесних розповідей про історію України і відомих постатей України, раніших часів. Про яких інформацію замовчували і перекручували, як в царській Росії так і "совети".
Вважав, що про це в книжці нічого не буде написано. Але окремі виписки робив і відсилав, щоб показати, як перекручувалася українська дійсність.
Книжка вже друкувалася, а я продовжував піднімати гори матеріалів в надії знайти ще щось корисне і цікаве для нас.
Я дуже хотів, щоб мої брати і за моєї участі написали книжку нашого роду і завзято в усьому приймав участь, агітував рідних також приймати, хоч якусь, посильну для них, допомогу.
Відшукував і відсилав, старі і воєнних років, фотографії.
Працюючи в архівах Центральному історичному, Вищих посадових осіб, ім. .Вернадського, бібліотеці, заглибився в часи 1750року і нижче.
Я наштовхнувся на незрозумілі для мене тексти. Вони були написані українським і російським скорописами. Читати їх я не зміг.
Спочатку я хотів щоб працівники архіву допомогли мені прочитати ті незрозумілі тексти, але вони мені м'яко відмовили.
Я почав шукати вихід. Звернувся в бібліотеку історичного архіву України.
Працівники допомогли мені підібрати необхідну літературу для вивчення скоропису.
Декілька місяців я вивчав ті скорописи поки навчився хоч якось їх читати. Спочатку поверхнево розумів те що там написано. Я вже вмів трохи орієнтуватися в тому, що там написано. Я поставив перед собою завдання шукати своє прізвище і коли його знаходив, тоді намагався скрупульозно прочитати те, що до нього відносилося.
Як з`ясувалося, таких текстів скоропису, багато, практично всі того періоду. І тільки тоді я зрозумів, що працівники архіву правильно відмовили мені в допомозі прочитати і заставили мене вивчити скорописи і самому почати працювати над документами.
Кожну крупинку, яку я знаходив, я записував собі в записничку і відразу відправляв автору для опрацювання. Хотів щоб і брат розділив мою радість, хоч маленькій черговій знахідці, і повідомив мені чи вписується ця знахідка в картину родоводу, чи складає ця знахідка якусь цінність для роботи. Це стимулювало інтенсивність роботи.
Були і інші перепони в пошуку необхідного. Я замовляв необхідні фонди, але мені їх не давали, а на моїх замовленнях писали "дуст". Мені пояснювали, що документи пересипані, при комуністичному режимові, дустом. А тепер з`ясувалося, що це дуже небезпечна речовина, яка не виводиться з організму людини, тому працівникам архіву забороняють з ними працювати і документи не видають відвідувачам архіву.