Сиваш - моя фамилия
генеалогический сайт
Sivash - my family
genealogical site
Сегодня - 5 августа 2020
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Для просмотра изменений на сайте нажмите на дату выделенную жирным
___


Rambler's Top100

© 2008-. Все права защищены. При перепечатке материалов ссылка обязательна

Скачать книгу полностью (19 880 Кб)

Введите страницу      

Начало текста 40 страницы

До стор.249. Села Басань і Тарасівка розділяє річка Мала Токмачка. Влітку це не широка і не глибока, за виключенням, річка. Восени вона ширшає, взимку, коли замерзає вода, розливається на всю ширину лук, це метрів 250- 400 льоду. В післявоєнні часи тут завжди було багато дітвори. Каталися на ногах (на взутті), на санках, на видовбаних крижинах, на нартах (це дерев`яна колодка по розміру взуття, по середині якої натягували дріт, через дерево робили два отвори. Через них пропускали мотузки і ними прив'язували колодку до взуття).
В післявоєнні 1945 роки в вихідні і святкові дні на лід сходилося майже по пів села з обох сторін і дорослі і малі. Часто ці гуляння переростали на справжні війни між двома селами.
Причини були самі різні. Хтось когось побив, забрали нарти, а коли з`явилися справжні ковзани, то це була рідкість. Хлопці з іншого села відрізали мотузки і забирали ковзани. Тоді ішли дорослі хлопці встановлювати справедливість і бійка розросталася. В наступ одного села на інше ішли з киданням каміння, палиць, стрільбою з самопалів. Самопал це трубка діаметром до 10 мм, з розплесканим одним кінцем і пропиляним маленьким отвором недалеко від заклепаного краю. Прикріплювали її до дерев`яної ручки. Трубку набивали порохом, якого після війни було досить, або сірку з сірників і закривали згорнутим папером (пижом). Або ще і дробом. То тарасівці наступали,
а басанці тікали в своє село.
Якщо басанцям підходила підмога тоді тарасівці тікали в своє село.
Ця війна продовжувалася цілий день.
Вихідний кінчався, все стихало до наступних вихідних.
Коли наступала весна і після сильних дощів річка також розливалася на всю ширину луків. На річці побудували декілька ставів.
Риба з нижнього ставу, Ольгопольського, виходила проти течії і ішла на мілину на всі луки. З часом вода починала спадати і знову була робота обом селам.
Тепер без бійки, усі ходили по луках і ловили в траві рибу руками, корзинами, вилами, палицями. Саму річку перегороджували сітками. Річка протікала в кінці нашого городу. Ми з батьком, завжди ловили по декілька відер риби. А щоб вона була довше живою, наливали воду в корито видовбане в камені і запускали туди зловлену рибу.
Для мами, то була підмога, робота надовго і їжа для всієї сім`ї.
Пам'ятаю, що в степу на полі, в кутку біля дороги Тарасівка-Вербова і дороги від колгоспної ферми до тракторного стану був курган, мабуть козацьких часів. Спочатку кругом нього оборювали поле,але згодом за радянських часів його знищили і з часом розорали і тепер немає від нього і сліду.

До стор. 272. В царські часи для сім`ї наділяли землю тільки на хлопчиків.
Мама часто розповідали за знайому сім`ю. Прізвище їх я уже забув.
Пам'ятаю тільки де була їхня хата. Мама говорили, що то була велика сім`я. Багато в них було хлопчиків. Відповідно, було багато в них землі. Але батьки не хотіли працювати на землі. Здавали її в оренду і на орендну плату жили. А самі з усією сім`єю все літо сиділи в холодку під хатою, співали пісні і коли сонце повертало тінь, то перетягували рядна, на яких сиділи, на нове місце, щоб знову була тінь.



Конец текста 40 страницы
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с.Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с.Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в Украине и всем, кто его знал, со словами благодарности.